Медіаграмотність. 10 способів маніпулювання

Ноам Хомський – професор мовознавства, філософ, громадський діяч, автор книг. Його називають одним з найбільш впливових інтелектуалів сучасності. Палкий і послідовний критик політичної тиранії, Хомський аналізує роль держави від її витоків до сучасності і позначає вектори розвитку суспільства.

Коли державна або політична влада знаходить свої власні інтереси, її першочерговим завданням стає управління тими, хто її обрав, з метою тривіального самозбереження. Якщо люди починають проявляти невдоволення, тоді, щоб уникнути насильства, протистояти цьому можна тільки пропагандою, а її інструментом виступають ЗМІ.

Спосіб №1: відволікання уваги

Основним елементом управління суспільством є відволікання уваги людей від важливих проблем і рішень, прийнятих політичними та економічними правлячими колами, за допомогою постійного насичення інформаційного простору невагомими повідомленнями.

Прийом відволікання уваги вельми істотний для того, щоб не дати громадянам можливості отримувати важливі знання в області сучасних філософських течій, передової науки, економіки, психології, нейробіології і кібернетики. Натомість, інформаційна сфера наповнюється новинами спорту, шоу-бізнесу, містики й інших інформаційних складових, заснованих на реліктових людських інстинктах від еротики до жорсткої порнографії і від побутових мильних сюжетів до сумнівних способів легкої і швидкої наживи.

«… постійно відволікати увагу громадян від справжніх соціальних проблем, перемикаючи їх на теми, що не мають реального значення. Домагатися того, щоб громадяни постійно були чимось зайняті і у них не залишалося часу на роздуми; з поля – до стайні, як і всіх інших тварин». (Н. Хомський цитата з книги «Тиха зброя для спокійних воєн»).

Спосіб №2: створювати проблеми, а потім пропонувати способи їх вирішення

Цей метод також називається «проблема-реакція-рішення». Створюється проблема, певна «ситуація», розрахована на те, щоб викликати відповідну реакцію серед населення з тим, щоб воно самостійно зажадало вжити заходів, які необхідні правлячим колам. Наприклад, допустити розкручування спіралі насильства в містах або організувати криваві теракти для того, щоб громадяни зажадали прийняття законів про посилення заходів безпеки та проведення політики, що утискає громадянські свободи.

Або викликати якусь економічну, терористичну або техногенну кризу, щоб змусити людей в своїй свідомості вжити заходів щодо ліквідації її наслідків, нехай і через порушення їх соціальних прав, як «необхідне зло». Але потрібно розуміти, що кризи самі не народжуються.

Спосіб №3: поступове примирення

Щоб домогтися прийняття будь-якого непопулярного заходу, досить впроваджувати його поступово, день за днем, рік за роком. Саме таким чином були глобально нав’язані принципово нові соціально-економічні умови (неолібералізм) в 80-х і 90-х роках минулого століття.

Зведення до мінімуму функцій держави, приватизація, невпевненість, нестабільність, масове безробіття, заробітна плата, яка вже не забезпечує гідного життя. Якби все це відбулося одночасно, то напевно привело б до революції.

Спосіб №4: відкладення виконання

Інший спосіб протиснути непопулярне рішення полягає в тому, щоб представити його як «наболіле і необхідне» та домогтися в цей момент згоди громадян на його здійснення в майбутньому. Набагато простіше погодитися на будь-які жертви в майбутньому, ніж в сьогоденні.

По-перше, тому що це не відбудеться негайно. По-друге, тому, що народ в своїй сукупності завжди схильний плекати наївні надії на те, що «завтра все зміниться на краще» і що тих жертв, яких від нього вимагають, вдасться уникнути. Це надає громадянам більше часу для того, щоб звикнути до думки про зміни і смиренно прийняти їх, коли прийде час.

Спосіб №5: ставитися до народу, як до малих дітей

У більшості пропагандистських виступів, розрахованих на широку публіку, використовуються такі доводи, персонажі, слова та інтонація, начебто мова йде про дітей шкільного віку із затримкою в розвитку або розумово неповноцінних індивідуумів.

Якщо хтось посилено намагається ввести в оману слухача, тим більшою мірою він намагається використовувати інфантильні мовні звороти. Чому? Якщо хтось звертається до людини так, ніби їй 12 або менше років, то в силу сугестивності, у відповідь або реакцію цієї людини, з певним ступенем імовірності, також буде відсутня критична оцінка, яка характерна для дітей у віці 12 або менше років.

Заздалегідь наївні міркування і укладені істини політичних промов розраховані на сприйняття широкої аудиторії, до якої вже застосовуються вище і нижчеописані надалі методи маніпулювання її свідомістю.

Спосіб №6: апелювати на емоції в набагато більшому ступені, ніж на роздуми

Вплив на емоції є класичним прийомом нейролінгвістичного програмування, спрямований на те, щоб заблокувати здатність людей раціонально аналізувати, а в підсумку і взагалі до здатності критичного осмислення того, що відбувається.

З іншого боку, використання емоційного фактору дозволяє відкрити двері в підсвідомість для того, щоб впроваджувати туди думки, бажання, страхи, побоювання, примушення або стійкі моделі поведінки. Заклики про те, який жорстокий тероризм, яка несправедлива влада, як страждають голодні і принижені залишають «за кадром» справжні причини того, що відбувається. Емоції – ворог логіки.

Спосіб №7: тримати людей в невігластві, культивуючи посередність

Домагатися того, щоб люди стали нездатні розуміти прийоми і методи, щоб ними керувати і підпорядковувати своїй волі. Якість освіти, що надається нижчим суспільним класам, повинна бути якомога біднішою і посереднішою для того, щоб невігластво, яке відділяє нижчі суспільні класи від вищих, залишалося на рівні, який не зможуть подолати нижчі класи.

Спосіб №8: спонукати громадян захоплюватися посередністю

Впроваджувати в населення думку про те, що модно бути тупим, вульгарним і невихованим. Цей спосіб нерозривний з попереднім, так як все посереднє в сучасному світі з’являється у величезних кількостях в будь-яких соціальних сферах – від релігії і науки до мистецтва і політики.

Скандали, жовті сторінки, чаклунство і магія, сумнівний гумор і популістські акції – все добре для досягнення однієї мети – не допустити, щоб люди мали можливість розширити свою свідомість до безкрайніх просторів реального світу.

Спосіб №9: підсилювати відчуття власної провини

Змусити людину повірити в те, що тільки вона винна у власних нещастях, які відбуваються через нестачу її розумових можливостей, здібностей або докладених зусиль. В результаті замість того, щоб постати проти економічної системи, людина починає займатися самознищенням, звинувачуючи у всьому саму себе, що викликає пригнічений стан і призводить до бездіяльності.

А без дії ні про яку революцію не може бути й мови! І політики, і вчені (особливо психотерапевти), і релігійні діячі застосовують досить ефективні доктрини для досягнення ефекту самобичування пацієнтів і пастви, щоб управляти їх життєстверджувальними інтересами, спрямовуючи дії в потрібне русло.

Спосіб №10: знати про людей більше, ніж вони самі про себе знають

Протягом останніх 50 років успіхи в розвитку науки привели до утворення постійно зростаючого розриву між знаннями простих людей та інформацією, якою володіють і користуються панівні класи.

Завдяки біології, нейробіології і прикладній психології, «система» отримала в своє розпорядження передові знання про людину, як у фізіологічному, так і у психічному плані. Системі вдалося дізнатися про звичайну людину більше, ніж вона сама про себе знає. Це означає, що в більшості випадків система має більшу владу і більшою мірою керує людьми, ніж вони самі.